22 березня 1945 року поблизу села Зіболки Жовківського району на Львівщині відбувся великий переможний бій відділу УПА «Галайда І» під керівництвом Василя Василяшка проти двох полків Червоної армії та спецвідділів НКВС.
Наприкінці Другої світової війни радянська влада величезні військові потужності спрямувала на придушення української національно-визвольної боротьби. Секретар Волинського Обкому КП(б)У, І. Профілатов у своїй таємній інструкції зазначав, що доручення Сталіна покінчити з українським підпіллям до 15 березня 1945 року не виконано. А тому з Волині на Львівщину направили нові бригади внутрішніх військ (ВВ) НКВД, які почали дислокацію у Красному, Заболотцях, Ожидові та Бродах та п’ятьма колонами почали марш на захід.
Львівська військова округа УПА № 2 «Буг» нараховувала 17 сотень із загальною кількістю 3 тисячі 400 повстанців.
Сотня «Галайда 1» під командуванням Василя Василяшка (псевдо Перемога) складалася з кулеметної та гарматної чоти та рою розвідників – в цілому 167 добре вишколених та дисциплінованих вояків. У другій половині березня 1945 року вони прибули в село Верини за сім кілометрів від Жовкви. В селі повстанці зупинялися через ніч, вранці переходили в ліс, щоб не довідалася більшовицька розвідка.
21 березня сотенному повідомили про приїзд у Жовкву великої кількості енкаведистів та солдатів ВВ. Передбачаючи підготовку облави на ліс Зіболщина, частина повстанців розташувалася не в головному лісовому масиві, а у малих гаях. Вони вибрали зручні позиції для обстрілу перед поляною, відкриту на північ і північний схід. Решта сотні зосередилися в глибині, як резерв.
На світанку після 5 години 22 березня розпочалася облава. Як стало пізніше відомо, у ній брало участь понад 6 тисяч внутрішніх військ НКВС, а також нещодавно мобілізовані солдати. Йшли кількома лавами – попереду новоспечені вояки, а за ними чекісти.
Близько 11 години перша група з’явилася біля позицій УПА. За наказом сотника, розпочався бій. Перша група облавників майже вся загинула. На зміну їм прийшла численна підмога, яка зуміла оточити повстанців. За годину безперервного бою сотник Перемога отримав поранення в груди, але продовжував керувати боєм. Після двогодинного жорсткого, часом рукопашного зіткнення, облавники відступили й припинили атаки.
У несподіваній полудневій тиші сотник Перемога дав завдання чоті Ігоря лишитися на становищі, щоб за наказом прикрити інші дві чоти, що підуть на прорив із оточення.
Під вечір облава відновилася обстрілами повстанців мінометним вогнем. До сутінків тривали жорсткі бої. Вибравши вдалий момент атаки, чота Сивого та Лісового під прикриттям чоти Ігоря зуміли вирватися з оточення до глибини лісу.
Облавники, подумали, що на допомогу прийшли нові відділи УПА, й почали втікати. Сотня Ігоря також вийшла з оточення й незабаром приєдналася до решти сотні «Галайда 1». За кілька тижнів після лікування до командування сотнею повернувся Василь Василяшко. Його Наказом УПА-Захід ч. 12 від 28.04.1945 р. нагороджено Бронзовим Хрестом бойової заслуги, а наказом Головного Військового Штабу УПА ч. 2/45 від 27.04.1945 р. присвоєно ступінь хорунжого УПА.
У бою біля с. Зіболка радянські війська втратили 480 убитих, мали кілька сотень поранених. 23 березня у Жовкві поховали 38 радянських офіцерів, серед яких були 2 полковники і 3 майори.
Повстанці відбили 11 атак ворога, але зуміли вирватися з оточення. Загинуло 40 вояків УПА, 18 було поранено. Жоден не потрапив у полон живим. Зберігся спогад про двох рідних братів-повстанців. Один із них був смертельно поранений. Ризикуючи життям, другий брат хотів його винести з поля бою. Але поранений не дозволив і попросив його застрелити, щоб обом не загинути або не попасти у полон. Зі сльозами на очах здоровий брат виконав останню волю свого рідного.
Леся Бондарук, Український інститут національної пам'яті
